…і один у полі воїн.
Почну з того, що як мінімум один виїзд на схід я запланував одразу після того, як дізнався, що наша “Буковина” гратиме у першій лізі. Вибираючи з поміж запропонованих чемпіонатом міст, свій вибір зупинив на Краматорську, тому що гра з місцевим клубом “Авангард” припадала якраз на мій день народження. Одразу зауважу – я давно маю погану звичку проводити дні народження не в колі друзів чи родини, а в різних приємних і не дуже куточках нашої Батьківщини.
Чим ближчим ставав день від’їзду, тим менше ставало людей, які хотіли скласти мені компанію. Я не сильно засмутився з цього приводу, бо давно хотів пробити виїзд в одиночку. Тай як каже один мій добрий знайомий – “Какая разніца єхать аднаму ілі с кампанієй – главнає єхать”.
Все почалося в п’ятницю на Івано-Франківському вокзалі (хто не знає, то я вже давно живу в Івано-Франківську). Саме звідси я взяв старт і за ніч добрався потягом до Києва. У столиці відвідав архітектурний музей під відкритим небом в Пирогово та вдосталь нагулявшись центром у суботу вечером заскочив у потяг до Краматорська.
Близько дванадцятої години дня, тяга зупинилася на вокзалі цього славнозвісного міста, де мене вже чекали двоє джентльменів із місцевого двіжу. З ними я до того познайомився через одну із соціальних мереж. Не тратячи багато часу на пусті розмови ми вже в трьох вирушили гуляти містом. Хлопці досить детально описали мені події, які відбувалися у Краматорську рік тому, поводили місцями, які під час окупації контролювали сєпари та показали обстріляні будівлі.
Так як погода в той день була доволі скверна було вирішено вбити час у місцевому більярд-клубі, куди ми і вирушили. Як показала гра – я досить хороший більярдист, бо не програв жодної партії, ну то таке. Награвшись вдосталь та пообідавши вирушили на стадіон, де нас вже чекали решта хлоп’ят із двіжухи Авангарду.
Зазначу, що всіх кого я зустрічав при вході на стадіон, починаючи від працівників обох клубів і закінчуючи місцевими ментами, дико здивував той факт що я приїхав у Краматорськ, та ще й один. Кожний розпитував, чим і як довго я добирався, чому один і т.д. Також при вході на стадіон під час доволі таки детального шмону, менти попросили мене пред’явити документи. За дивним збігом обставин у мене в кишені був студентський квиток, який я їм і показав. Сфотографувавши його та пильно обдивившись вони мені його повернули. От тільки мій двоюрідний брат навіть того не підозрюючи на довго залишиться в базі даних краматорської поліції – студак, то був його)
Що ж до самого матчу, то він проходив дуже в‘яло. За перший тайм ударів по воротах майже не було, тільки у середині другого пішла веселіша гра. Щодо мене, то я зарядив декілька разів наші короткі заряди та відповів на перекличку з місцевими “СУ – ГС”, бо сенсу робити щось більше особливо не було. Сам матч закінчився дуже драматично – на 90+1 Авангард відкрив рахунок, а на 90+4 буковинці його зрівняли, отже 1-1.
Після матчу до мене підійшла вся команда включаючи головного тренера і запасних гравців, дехто з хлопців знав, що у мене має бути день народження, тому вони були першими хто мене привітав. Що безперечно дуже приємно.
Покинувши стадіон, знову ж таки в компанії двох місцевих джентльменів, я вирушив на вокзал, бо до потяга на Київ залишалося небагато часу. А той час, що залишився ми провели у розмовах та спогадах про свої попередні виїзди та пригоди, які на них траплялися (як виявилося мої пригоди, то все казочки для маляток. Чесно кажучи, я був шокований історією про те як їдучи на виїзд місцева ультра на смерть збила пенсіонерку!!! Але і таке буває). Для тих хто буде колись катати в Краматорськ рекомендую – обов’язково дізнайтеся у місцевих хто такий Алкаш Валєра, то є дуже колоритний штріх, з яким також відбувалося багато цікавих історій).
Щодо мене, то я за ніч знову добрався до Києва. У столиці я вперше відвідав зоопарк – видовище я вам скажу не для слабкодухих, бо тварини там у дуже і дуже поганих умовах. Погулявши по столиці до вечора я рушив на вокзал, де вкотре заскочив у тягу і поїхав до Франківська. Вранці прибувши у пункт призначення заскочив на квартиру, щоб нарешті прийняти душ і пішов на роботу. На цьому моя поїздка, яка тривала 3,5 доби закінчилася.
Не витрачайте гроші на нац-вай, а катайте виїзда!
©Ігор Бойчук
ФОТОЗВІТ:
