Skip to main content

Дмитро Білоус – Футбол це моє

buko_1983

Публікуємо Вашій увазі вирізки з газети “Радянська Буковина”.

«Кращий футболіст місяця» 1983р. «Цього місяця закінчується, оголошений на початку футбольного сезону редакцією газети «Радянська Буковина» конкурс на визначення кожного місяця кращого з гравців, що виступають за команду «Буковина».

Дмитро Білоус – «Футбол це моє»

bilous_dВін трохи спізнився на зустріч, вибачився.

 – Їздив у Вікно, це в Заставнівському районі, до батьків. Автобус затримався в дорозі. Вдома мені найкраще. Здається, ніби після духоти свіжим повітрям дихнув. Наговорився з сусідськими дітлахами. Десь півдня розпитували про «Буковину». Себе згадав у їх роки. Так само, як вони, ганяв м’яча на горбах, аж поки ноги не починали заплітатися. Коли вчився у восьмому класі, грав за село на першість району. Хлопці в команді були чудові, без м’яча нудилися.

У шкільні роки вимогливим вихователем Дмитра був його старший брат Василь – закоханий у футбол до нестями. Біг Василь 100-метрівку, Дмитро не мав права відставати, в силі удару по воротах поступатися в десятку довгих передач більше двох разів помилятися у жонглюванні мусив заробити більше ста ударів по м’ячу, не опускаючи його на землю. Кожну помилку молодшого брата під час гри помічав. Найбільше сердився. Коли він хоч на мить розгублювався. А в сільському футболі було нелегко. Хлопці всі від землі, витривалі, енергії і завзяття багато, а вміння мало. Більш технічного Дмитра у такі жорсткі «лещата» брали, що синці з ніг не сходили.

Тато сердився: «Ти більше книжку в руки брав би або ось дошку вчився гемблювати. Користь з того якась буде. Кидай вже той футбол! Навіщо він тобі здався?» Дмитро мовчав. Розумів тата. Він кращий у селі столяр, з ремесла свого живе. В ті роки, коли біда біду доганяла, воно виручало. Навіть тоді, як здібності Дмитра, учня Чернівецького технічного училища №1, помітив тренер В.О. Осадчук включив до збірної команди ДСТ «Трудові резерви», як хлопець на всесоюзному чемпіонаті цього товариства здобув свою першу золоту медаль і привіз її додому, тато сказав те ж саме «Кидай вже той футбол, Дмитре!». Знаючи крутий характер батька, хлопець заперечливо крутнув головою: «Футбол – це моє…».

(Ось такою буде, відповідь на прохання учасника нашого конкурсу чернівчанина Василя Коржевського: «Якщо Дмитра Білоуса визнають кращим футболістом у липні, то цікаво довідатись, де він починав грати»)

Мріяв і в армії не розлучатись з футболом. Однак служба вийшла важка й сувора. Не раз зупиняла на ньому свій крижаний погляд небезпека. Витримав. Часто добрим словом згадував уроки старшого брата. Солдат Дмитро Білоус навчився не втрачати самовладання.

Вже після армії їхав якось рейсовим автобусом у Чернівці. Машина раптом влетіла в кювет, перевернулась. Дмитро опам’ятався швидко.  Почав витягувати дітей, жінок. Миттю зірвав аптечку. Вправно наклав пов’язки потерпілим. Тільки потім, коли всі заспокоїлися, хтось показав Дмитрові на рану на руці. Поволі почав розмотувати бинт…

Після армії Дмитро потрапив в основний склад «Буковини». Точніше – одним не стримним ривком опинився у команді майстрів, на вершині, яку більшість з футболістів його віку долає за кілька етапів. Чому так сталося? Ось що сказали тренери «Буковини»:

– Ми йшли на риск. Цей хлопець не має справжньої футбольної школи. Йому бракує досвіду, тактичного мислення, іноді – вміння брати, як мовиться, гру на себе у вирішальний момент. Але бачили головне: силу волі, твердість характеру і велику працьовитість. Додам до цього сміливість і швидкість, бажання сьогодні зіграти краще, ніж учора. Ми наважилися одразу включити Дмитра Білоуса в основний склад команди і не помилились. Він, здається, не знає, що таке втома. Якщо й далі буде так серйозно ставитись до футболу, то стане згодом класним гравцем.

(Сподіваємося, ці слова тренерів будуть вичерпною відповіддю на запитання багатьох учасників нашого конкурсу, що цікавилися, як Д. Білоус потрапив у команду «Буковина»).

У липневих матчах найбільш повно проявилися кращі якості цього нападаючого: постійна націленість на ворота, вміння грати на грані свої можливостей. Учасник нашого конкурсу І. Чурюк з Глибоцького району вважає, що Д. Білоус добре грав у зустрічі з павлоградським «Колосом». Справді, Дмитро був головною фігурою. Невисокий, імпульсивний, він снував по полю, мов човник ткацького верстата. А це було дуже потрібно його команді, адже вона вже на 8-й хвилині пропустила гол у свої ворота. Оте старання хлопця винагородилось. Спершу він відчайдушно рвонувся до м’яча, що летів на кутовий, і зумів під дуже гострим кутом влучити у ціль. Згодом ще у двох моментах відмінно прислужився «Буковині», яка виграла той принциповий матч.

А як оцінює свою гру молодий футболіст сам? Він згадав такий епізод:

– У матчі в Жданові з «Новатором» на першій хвилині прорвався вперед. Переді мною лише воротар. І зараз не знаю, чому я тоді зупинився. Втратив момент. А потім ще гірше зробив: дав неточний пас Сергію Шмундяку. А знаєте, як багато означає забити першими гол на чужому полі! І ще таке скажу: мені під час ігор завжди здається, що ось-ось відберуть м’яч, а це сковує. Після добрих матчів враження таке, що одразу можу виходити знову на поле. В кожного в житті – своє. Моє – футбол.

– Але ж футбол – гра молодих.

– Буду вчитись. Вже взяв підручники. Вступаю до інституту.

М. Побережний.

Фото Е. Зельцера

Матеріал надав: Alex Goosak