CqQRcNeHAv
Логотип сайту>
				    
											</div>
			<div class=

Інгулець (Петрове) – Буковина (Чернівці) 08.09.2016. Фото+звіт

ignul_buko_08_09_16_05

Зі збільшенням клубів у пфл до 18-ти, поволі згадуєш як це – матчі у будній день. Раніше так і було, що спричиняло  чимало протестів, як фанатських  так  та і від представників клубів. А й справді, для кого матчі у будній день? В кращому випадку, якщо матч на  17:00-18:00, то ще якось можна відпроситися з роботи, а решта будуть просто проклинати пфл)) Так і цього року рішення про розширення першої ліги затвердили, хоча були клуби, які виступали проти цього.

Отже, згідно календаря наступний матч мав відбутися у четвер. Їхати чи не їхати наразі питання не стоїть, адже ще з того сезону взяли собі за мотивацію пробивати якомога більше виїздів, а ще краще всі. Зібралось аж двоє. Їхали в Петрово не вперше, та і маршрут вже був «протоптаний». У Хмельницьку сідали під вечір на потяг до Олександрії, а далі автобус до Петрово. А ось назад вже починався екшен «встигни на свою тягу».

7 вересня з самого ранку ми вже йшли на маршрутку до Гравітону, куди виходить траса на Хмельницький, добиратись автостопом. Приїхали, купили побільше води в дорогу, так як синоптик передавав пекуче сонце, і ми не знали скільки часу нам доведеться простояти на трасі. Вибрали хороше місце для автостопу, витягли підготовлену раніше табличку з надписом «Хмельницький». Перші пару машин проїжджають повз нас, навіть не притормозивши, прочитати куди ми прямуємо. Тому, вирішили скористатися старим, перевіреним методом. Кидаємо 10 копійок для швидкого та вдалого стопу. Одразу після цього, провівши всього 10 хвилин на трасі, зупиняється фура, яка їде в Київ, і на наше щастя, через Хмельницький. Час в дорозі пройшов швидко за буденними розмовами «про те і про се». Водій виявився місцевим з Глибоцького району. Він навіть пропонував нам роботу, але дізнавшись, що ми майже кожний місяць раз або ж більше їздимо кудись, то сказав: «Ні, то робота не для Вас». Через якихось три години, на горизонті вже виднівся Хмельницький. Водій мав вигризку в місті, тож підвіз нас майже в центр. На годиннику була лише друга година дня, до потягу ще 5 годин, а ми вже в місті, що не могло не радувати.

В Хмельницькому була культурна програма: Big burger, секонд, парк. Вже ближче до часу відправки, перебазувались в район вокзалу, та затарились в дорогу хавкоюю. В потязі особливих пригод не було, повечеряли, та все чекали «сусідів на верхні полки», але так ніхто і не підсів до самої Олександрії.

В Олександрію прибули в 6 ранку, було так холодно що хотілося одягнути зимовий пуховик, тому залишилися погрітись на вокзалі, поки не стане тепліше. Згодом пішли на автовокзал взяти тікети в Петрово та той же час що і того року, та ще й місця були ті ж самі) До баса ще було більше трьох годин, тож пішли в центр в «Челентано», але  тут нас очікував сюрприз. На місці «Челентано» тепер нова піцерія «Пелікан». Зайшли туди, поїли їхню піцу, і зрозуміли, що треба буде наступного разу шукати щось інше, щоб пообідати, така «смачна» вона була. Так як четвер –  пільговий день, то автобус по зав’язку був набитий пенсіонерами, які люб’язно називали водія Русланчиком. Дорога в Петрово займає приблизно 1г.20хв., але це без урахування зупинок біля кожного стовпа.

Біля другої години дня прибули в Петрове, і відразу вирушили в пошуках річки. В минулому  році там наші хлопці ночували в палатках.  Провели певний час  там, погрілися на сонці, помочили ноги у воді. Звідти перейшли в скверик з комфортабельними дерев’яними лавочками. Там трохи дрімали, читали книжки або просто дивилися на те,  як по сусідству екскаватор копав чи то озеро чи добував глину, так минуло ще декілька годин. Ближче до початку матчу, попрямували до стадіону, купили їсти в дорогу. З попереднім роком були помітно декілька  змін, по-перше шмон був кращим та ретельнішим, всю сумку передивились, відібрали знайдений ніж, проте після матчу повернули. Друга зміна, це було «жостка клітка на гостьовому секторі» аля Польща. Місцевий відповідальний полісмен (мабуть полісмен, він не представлявся) проводивши нас на гостьовий запитував, як ми приїхали підтримувати команду «фанатіти чи вболівати, бо після того як приїхав Арсенал БЦ та їх друзі з Олександрії мусили робити таку клітку», та дав право вибору, йти в клітку чи поряд ставати, якщо не буде проблем з місцевими. Вирішили, що поряд буде краще видно поле, розвісили банера, сфотографували клітку з усіх ракурсів, чекали початку матчу.

По початку дали знати про себе зарядом «Ми тут, ми тут, фанати з річки Прут» та іншими зарядами, по відео час від часу нас було чути, а якщо було чути по відео то відповідно і гравці нас чули та неслись вперед. Перший тайм особливо нічим не запам’ятався, лише великою кількістю дрібних фолів. Після перерви гра помітно пожвавішала, почастішали моменти з яких можна забивати, та вже через пару хвилин з передачі Бугая, Сивка перекинувши голкіпера розмочує рахунок. Ще під час перерви до нас приєднався Сергій Раца, який перед матчем захворів та не був заявлений. Згодом Інгулець відігрався, після подачі кутового м’яч плавно опустився на ногу «темноволосому» гравцю, який дотиком перевів м’яч під дев’ятку. До кінця матчу відзначитись могли як одна команда так і інша, але матч так і завершився у нічию. В порівнянні з тогорічною грою, команда явно додала, могли звісно перемогти, але і нічия з таким суперником також хороший результат. Після матчу хлопці підходять подякувати за підтримку. Збираємо банера, речі та вирушаємо до автобуса на якому приїхав клуб, вони також як і ми додому добирались через Хмельницький потягом, то ж всі спішили. Дорога назад була набагато швидшою, адже ми  ніде не зупинялися та доїхали до Олександрії трохи менше ніж на годину. У нас навіть ще було 10-хв до потягу. Подякували клубу за те, що підкинули, дочекалися  потягу, там вже замовили чайку та зморені  полягали спати.

Зранку, прокинувшись в Жмеринці, купили булочок у місцевих «переносних прилавках» та поснідали. В Хмельницьку були о 8:00.  Команда ж приїжджала після нас за 20-30хв. По знайомому маршруту дібралися за місто. Автостоп був поганий, більше години стояли і  не зупинилася жодна автівка, але все таки згодом зупинився чоловік, який підвіз до Кам’янець-Подільського. Викинув він нас в центрі, то ж поки йшли на вихід з міста, ще встигли зайти перекусити у місцеву забігайлівку. Як тільки дійшли до мосту, щоб застопити машину на Чернівців, так відразу зупинився ще один чоловік, який  згодився нас докинути додому.  Та вже в другій годині дня були у Чернівцях.

Катайте виїзди, любіть футбол, переживайте за Буковину.
ФОТОЗВІТ:

Коментування і розміщення посилань заборонено.
rss facebook twitter