Skip to main content
dnipro_buko_21_05_17

Дніпро (Черкаси) – Буковина (Чернівці) 21.05.2017. Фото+звіт

Почну з того, що на Черкащині і на околицях обласного центру мені доводилося бувати неодноразово, а от бути в центрі цього чудового міста, якось не щастило. Це й було головним приводом пробити виїзд у Черкаси. Як завжди, задовго до дня матчу було багато охочих їхати, та з кожним днем їх ставало все менше. З усіх супер-фанів вирішили “катати” тільки Женя і я, відповідно. Спланувавши маршрут та купивши квитки ми відправилися в дорогу.У мене все почалося з Івано-Франківського вокзалу, де в суботу по-обіді я сів на потяг Івано-Франківськ.-Миколаїв. А Женя в той же день “бла-бла-каром” вирушив із Чернівців. 

Моя дорога була досить тривала, а компанію у вагоні складали солдати-резервісти, які їхали на полігон Широкий Лан. Спілкуючись з ними та читаючи літературу я вбивав час у потязі. Зранку наступного дня тяга привезла мене на станцію ім. Тараса Шевченка. Там я одразу заскочив у автобус і поїхав у Черкаси. Відзначу, що маршрутка була переповнена, та я встиг зайняти вільне місце і всю дорогу ловив на собі косі погляди незадоволених пасажирів, яким довелося стояти. Приблизно через годину, я був у місті.

Здзвонились із Євгеном, який приїхав у Черкаси на кілька годин раніше, ми зустрілися біля місцевого Будинку торгівлі. Через 15 хвилин до нас ще приєдналася моя черкаська подруга Діана, яка перед тим, люб’язно, погодилася провести нам екскурсію. Отже, вже в трьох ми рушили гуляти Черкасами. Почали з парку в якому, нещодавно встановили дуже гарну альтанку, далі був міст кохання, з якого полюбляють стрибати місцеві самогубці. Звідти пройшлися набережною Дніпра, черкаськими пляжами та завітали до будинку дивної буддистської-індуїстської організації “Білий лотос”. Опісля гуляючи центром, побачили споруди Будинку одружень, готель “Слов’янський” та пам’ятник поету Василю Симоненку.

Добре зголоднівши завітали у місцеву “Вареничну”, де змогли пообідати та скуштувати страви черкаських поварів. Після ситного обіду вирушили за сувенірами і придбавши їх, попрощавшись із Діаною попрямували на стадіон. Через двадцять хвилин, після легкого обшуку з боку поліції були на гостьовому секторі. Розвісивши банери та заспівали гімн стали спостерігати за футбольним матчем, через який ми і приїхали.

Відверто кажучи гра наших була не дуже… Вже на п’ятій хвилині нам забили перший гол, що нас дуже засмутило. Далі гра відбувалася у центрі поля за тактикою бий-біжи. Буковинці не змогли реалізувати свої небагаточисельні моменти, а черкащани під кінець забили другий. Як результат – 2:0 і після фінального свистка тільки декілька гравців знайшли в собі сили підійти до нас і подякувати за підтримку…

Після матчу ми зустрілися із фаном черкаського “Дніпра” – Р., який колись був на виїзді у Чернівцях і судячи із його розповідей провів у нас три чудових дні. Тому він вирішив нам віддячити за колись теплий прийом. У компанії Р. ми знову рушили в центр, де в місцевому кабаку він пригостив нас вечерею із шашлика і картоплі. За що йому велике дякую!!! Після вечері ми поїхали на вокзал, де попрощавшись із Р. взяли квитки на собаку до станції ім. Шевченка. Приблизно через годину були на місці та до нашого потяга було ще три години, тому довелося сидіти і чекати. Все таки час пролетів і потяг приїхав вчасно, та як виявилося на тій станції є два вокзали і ми не зразу зрозуміли на який нам саме потрібно, але спитавши у довідковій все таки знайшли наш потяг.

Далі була ніч у плацкартному вагоні і доїхавши до Хмельницького нам довелося попрощатись із Євгеном. Він залишився у Хмелі, бо мав там свої справи, а я поїхав до Львова. Прибувши у місто Лева ближче до обіду я пішов їсти у “Crazy town” і просидів там аж до відправлення потяга, бо гуляти Львовом не було ні сил, ні бажання. По дорозі на вокзал довелося спостерігати, як малий, голий циганчук годував хлібом голубів, а старші його родичі бухали у сквері біля вокзалу. Забагато сміття стало у Львові, забагато…

Через три години тяга Львів-Рахів привезла мене у Івано-Франківськ і на цьому мій ювілейний виїзд закінчився. Варто зазначити, що він вдався і запам’ятається надовго. Ось і виїзду кінець, а хто їхав – молодець! П.С. Катайте виїзди, пацани, або й не катайте! Ми і без вас катнемо…

(с)Ігор Бойчук

ФОТО: