Цьогоріч перша ліга дарує нам як нові міста, так і ті, де вже встигли побувати за попередні 5 років перебування клубу в другому за рангом дивізіону. Виїзд в Маріуполь можна було поправу вважати для нас найдальшим виїздом після Краматорська, який також був пробитий одним з наших фанатів. Добиратись до Маріуполя особливо з Чернівців досить не зручно, тому промоніторивши розклад руху потягів, мали надію, що матч відбудеться таки 1 жовтня, яке було зазначено як початкова дата туру.
Охочих їхати не було, тому виїзд пробило 4-ро чоловік, котрі майже завжди катають виїзди. Матч назначили 1 числа, та ще на 14:00 у зв’язку з тим, що транслювали по футбол-2 прямий ефір. Зустрілися як завжди на вокзалі, 29-го вересня по обіді вирушили одеським потягом до Львова, де мали пересісти вночі на маріупольську тягу. До Львову час коротали грою у карти та «крокодила». Пів 10-ї вечора вже були на пероні львівського вокзалу та рушили у сільпо, щоб затаритись у довгу дорогу, адже потяг їде 30 годин!!
Пропустивши матч Шахтаря у ЛЄ, ще встигали подивитись матч луганської Зорі у прямому ефірі у привокзальному кафе, цим же самим скоротивши час до потягу, який рушав 00:29 30-говересня. Додивившись матч, який проходив у Манчестері, та +- побачивши цікаву гру, потопали до перону, де вже проводилась посадка на наш потяг. Вмостившись на наших місцях, та розстелившись, полягали спати. Спати старались чим побільше, адже їхати ще цілу добу. Особливих пригод у потязі не було, тож і розказувати про щось немає сенсу, 30 годин тряски, без особливо довгих зупинок (лише декілька зупинок на 20хв+-).
По трохи у всіх вироблявся вже якийсь блювотний рефлекс від того потягу) Але зовсім скоро вже був Маріуполь. 1 числа пів 7 ранку, ми вже стояли на пероні вокзалу. Першим ділом пішли на море. Згодом вирушили до одного з торгових центрів, де поснідали та нагодували маріупольських собак залишками їжі з потягу. Далі рушили на одну з площ, де проводився марш ультрас Іллічівця, які вимагали перейменувати клуб (у зв’язку з законом про декомунізацію) з “Іллічівця” на історичну назву “Металург». Попутно дали коментарі двом місцевих телеканалам щодо маршу та нашої думки стосовно нього. В назначений час, після короткого інструктажу організаторів колона рушила в сторону стадіону. Заряди лунали гучно, чим привертали увагу торгуючих вздовж тротуарів бабунь. Їм швидше за все ідея та сам марш не сподобались, бо в спину нам лунали всякі “капунястічіскиє пракльони”. Йшли дорогою та тротуаром. Ближче до стадіону в парку запалили піротехніку, одному з наших також вдалось попалити. На цьому марш був завершений та всі очікували матчу, який мав розпочинатись за годину.
Навколо стадіону стояли військові з повною амуніцією, що саме собою для нас було не те, що дивно, а страшно моментами. Шмону як такого не було, нас попросили залишити сумки при вході, забравши з них цінні речі, що і зробили, зв’язавши їх всіх скотчем до купи. Стадіон у Маріуполі був новим для нас, команда довгий час грала в еліті тож нагоди завітати сюди не було. І ось ще один стадіон був пробитий жовто-чорними фанатами.
Розмістившись на гостьовому секторі та розвісивши тектовик «Ультра Черн»( через певний косяк, виїзний банер «Буковина» залишився в Чернівцях), червоно-чорний прапор і «Луганськ це Україна». Почали гнати команду вперед. Сектор господарів знаходився на протилежній трибуні ближче до центрального входу, по кількості сказав би, що в них був наймасовіший сектор в цьому сезоні з тих фото, що я бачив.
По грі перший тайм видався досить рівним, і якби гравці Буковини скористались тими 100% моментами, результати міг бути іншим. По перерві гра дещо змінилась, і ми пропустили фасулю у вигляді необов’язкового голу Кожанова на початку тайму. Далі був нереалізований пенальті в наші ворота (парирував Філіпенко) та хєрова робота суддівської бригади, яка в одному епізоді ставить пенальті у наші ворота, а у кристально однаковому епізоді не ставить у ворота маріупольців.
По супорту старались викластись на всі 101%, місцями дещо вдалось, а дещо ні. Були переклички з сектором господарів. Матч закінчується поразкою 1:0, хлопці підходять подякувати за підтримку. Попутно вітаємо одного з вихованців буковинського футболу Тараса Сивку з пройдешнім днем народження. Після матчу, забираємо рюкзаки та прямуємо до автобусу на якому клуб буде вибиратись у Волноваху, звідки на потязі прямують додому через Хмельницький. Дочекавшись всіх, після перерахунку попрямували на виїзд з міста, особлива подяка тренеру Шищенку, який не відмовляє нам в разі, якщо потрібно кудись підкинути. Дорога до Волновахи зайняла приблизно годину, та маючи трохи часу до потягу, пішли затаритись у дорогу. Назад звісно вже не 30годин їхати, трохи менше, адже і не з самого Маріуполя їдемо і не до Львова, а тільки до Хмельницька, приблизно трохи менше доби добирались назад. По дорозі думали, як привітати нашого іменника, тож дали команду тим, хто шлангується вдома трохи поворушити мізками. Особливо подорож в потягу вже не приносить такого задоволення після таких довгих віражів. Тож особливих вилазок з вагону не робили, окрім однієї зупинки у Жмеринці, де всі повивалювались голодні у полюванні на бабунь з пиріжками/варениками та іншими смачними вкусняхами. В Хмельницьку були о 16:00 2 жовтня, попрощавшись з провідником та попутно захопивши подарунок для нашого іменника відразу впали на мікроб до Чернівців без особливих бажань стопити. Та й потрібно було приїхати трохи раніше команди, на що ми особливо і не розраховували, але…
По дорозі особливих зупинок не було, час від часу підбираючи студентів. Команду, до речі, обігнали на заправці ще при виїзді з міста, чому безумно були раді. В Кам’янці-Подільському робили невелику зупинку, щоб трохи розрухатись та подихати свіжим повітрям. І вже на останніх кілометрах, після того як автобус почав частіше зупинятись, нас десь за 30км до Чернівців перегнала команда. І тут починається екшен, команда мчалась додому без зупинок, але і наш воділа був матьорим і особливо не відставав від них. Тож ми бачили в полі зору бус майже завжди, навіть тримались на хвості до самих Чернівців, але там при в’їзді розділились, він поїхав по Гравітону прямо, а наш повернув в сторону вулиці Нововінницької до автовокзалу. Де ми і завершували нашу подорож, вигрузившись з мікроба почали шукати таксі до стадіону. В цей день був концерт ОЕ, тож район стадіону був по перше перекритий, по друге пробки були за кілометр. Не доїхавши до самого стадіону ми вийшли і побігли в сторону стадіону, де пересіклись з тими, хто вже був там. На подив встигли завчасно прибігти. Хвилин через 5-10 прийшли гравці. Привітали ще раз іменника, задарили йому презент з потягу. Він трохи був здивований, ще запитав, як ми швидше приїхали))) Після цього особливо ніхто з виїздюків не хотів залишатись на концерт тож попрямували додому відпочивати та набиратись сил.
Катайте виїзди, любіть футбол! Підтримуйте наших!
ФОТО:
