Виїзд в Хмельницький я ніяк, особливо, не планував. Просто знав, що його треба пробити, обов’язково. Єдина складність полягала в тому, що квитки в даному напрямку у літній період розбирають, як гарячі пиріжки. Але про тікети я подбав ще за три тижні до матчу і тому все вдалося.
Розпочалося все звично – зранку заліз в улюблений потяг Рахів-Львів, трохи подрімав і через три з половиною години був у Львові. Так, як до тяги на Хмель було чотири год., то поїхав у центр, оперативно поснідав, прогулявся містом, закупив провіант у дорогу і повернувся на вокзал. Далі був потяг Львів-Бердянськ, трапеза в ньому, читання літератури і короткотривалий, обідній сон. В 16:00 я був у Хмельницькому.
Тут на мене вже чекали… Я заздалегідь домовився зустрітися із місцевими друзями, яких знаю завдяки творчій діяльності і вони прийшли на вокзал, щоб мене зустріти. Їх було четверо, але знайомий був тільки з трьома. Четвертим був друг моїх друзів – Кирил, який в цей день мав гуляти весілля. Але так, як до торжества було ще дві!!! години він теж приєднався до колективу. Зустріч і знайомство пройшли вдало і ми без довгих роздумів рушили на прогулянку Хмельницьким. Через те, що до матчу лишалося мало часу, то ходити містом довелось не довго. Та в процесі прогулянки, той таки Кирил, зрозумівши, що я залишаюся після матчу один, вирішив запросити мене на своє весілля (Решта компанії вже була запрошена). Зауважу, що я довго вагався, тому що мій зовнішній вигляд явно не відповідав, тому в якому прийнято ходити в ресторани на весілля. Та так, як і він, і мої друзі сильно наполягали і вибору в мене особливого не було, то я погодився на цю авантюру. Трохи походивши містом та зробивши декілька фото на згадку ми ненадовго розділилися із моїми друзями – жених поїхав по наречену, гості пішли переодягатися, а я поїхав на стадіон.
Потрібно відмітити, що я не один їхав на матч. Решта виїздюків добиралися автобусом, але у зв’язку із проблемами шлунково-кишкового тракту у одного бійця вся бригада запізнювалася. Їм довелося робити декілька тривалих зупинок на під’їзді до Хмельницького, тому перші хвилини гри я був на секторі один. Через двадцять хвилин гри на горизонті з’явилася решта виїзного двіжу. Вони трохи посперечались із працівниками стадіону, які вимагали оплатити вхід. Пацани довго не думаючи, пояснили, що сьогодні платити ніхто не буде і завдяки словам із трьох і п’яти букв дійшли компромісу. Роботяги були змушені піти на такі умови, бо не допомогла навіть поліція. Така от сила слів…
Як тільки всі зайняли свої місця на секторі в рух пішли заряди, пісні і переклички. Нас було трохи більше ніж фанів «Поділля», тому і звук був відповідний. Гра була, як завжди… Наші футболісти звичайно трохи переважали суперників, мали хороші моменти , але забити так і не змогли. Як і господарі. Тому 0-0 на табло в кінці матчу. Поспілкувавшись із командою та наробивши спільних фотографій ми вийшли із стадіону. За його межами тепло розпрощались – мої колеги автобусом рушили на Чернівці, а я взяв таксі і поїхав на весілля. За невеликі гроші таксист довіз мене до ресторану, на вході до якого, чекали жених і мої друзі. Я звичайно був готовий до всього, бо на весіллях бував неодноразово та події, що відбувалися далі здивували і мене. Я думав, що в ресторані буде багато гостей і я в своєму скромному «прикиді» загублюся серед них, але тут я прогадав. Коли мене привели в заклад виявилося, що гостей 30-ть, від сили, а може і менше. Тому, якщо ви колись бачили обличчя людей, що дивилися на НЛО, білих ворон або інші паранормальні явища, то все те фігня, я вам скажу. Гості були просто в ахуї, а на їх фейсах читалися запитання «Хто це, блять, такий?» і «Хулі він тут робить?». Я ж приїхав на виїзд і був у шортах, кросівках та футболці і подібно вдягненим, із присутніх, був тільки жених!!! Ще й до всього того мене, як надзвичайно важливого гостя посадили в голові стола і всі погляди були спрямовані на мою скромну персону. Та з часом всі, більш-менш, звикли і весілля пішло своїм ходом. Я плотно поїв шашличка, різної рибки, качки з апельсинами та інших смачних страв, які були на святковому столі. Ну і зрозуміло, не відмовився від весільного торта, який мені ще й в дорогу запакували)))
Через кілька годин забава пішла до фінішу, а мені якраз потрібно було рушати на вокзал. Викликавши таксі, я попрощався із молодою парою, підібрав своїх трьох друзів та розвізши їх, приїхав на вокзал. До відправки потрібного потяга лишалося менше половини години, тому час пролетів дуже швидко. В скорому часі Одеса-Чернівці показався на горизонті і я благополучно зайняв своє місце у вагоні. Як тільки розстелив постіль, одразу заснув, бо був добряче замучений. О сьомій ранку тяга зупинилася на Івано-Франківському вокзалі і моя надзвичайно весела подорож закінчилася. На жаль, це вже був ранок понеділка (ненавиджу цей день), тому я поїхав додому забіг у душ, поснідав, переодягнувся і пішов на роботу…
Безмежно вдячний всім хто траплявся мені на шляху під час цієї мандрівки! Ще раз вітання Кирилу і його дружині! Всіх благ! І не забувайте катати виїзди, бо це нереально круто!
(с)Ігор Бойчук
ФОТО:
