Skip to main content

ФК Львів – Буковина (Чернівці) – 15.07.2017. Фото+звіт

lviv_buko_15_07_17

Через не зовсім вдалу гру нашої команди в минулому сезоні, «Буковина» опустилася з першої в другу лігу чемпіонату України з футболу, яку розділили на дві групи. Як наслідок, волею сліпого жеребу перший матч нового чемпіонату нам довелося зіграти проти відродженої команди ФК «Львів». За тиждень до початку матчу була інформація, що гра пройде у прикордонному містечку Рава-Руська, яке знаходиться за 60 км. від Львова. Але за кілька днів до гри керівництву львівської команди вдалося перенести матч до міста Лева, на стадіон «Скіф». Пікантності додавало те, що фанати львівського клубу визнали себе «ліваками» і такими, що пропагують анти-національні цінності. Без особливих роздумів було вирішено їхати. Єдиною проблемою була повна відсутність квитків на потяги зі Львова в той день, як до мого Івано-Франківська, так і до Чернівців, з яких їхала решта «ультри». На виручку прийшов сервіс «Бла-бла-кар». Я, попередньо, забронював три місця до Івано-Франківська, для себе та двох колег, яких мав у себе вписати, а далі вони повинні були їхати до Чернівців. Але про все по порядку…

Суботнього ранку я заліз на верхню полицю загального вагону потяга Рахів-Львів і через 3,5 години був на пероні львівського вокзалу. Тут на мене вже чекали Ж. і Р., які з колективом Brave Lads приїхали на дві години раніше. Вже втрьох ми поїхали в центр. Там завітали в давно облюбовану «Пузату хату», поснідали і сталили міркувати, що робити далі. Гуляти містом не було ніякого бажання, бо ввесь ранок падав дрібний, але досить густий дощик. Ж. запропонував їхати в ТЦ «Ашан», щоб глянути на нові колекції одягу у тамтешніх магазинах. Так як вибору особливого не було – ми рушили. Як тільки переступили поріг торгового центру, почалося те, чого ніхто не очікував – у більшості торгових павільйонів були знижки від 50 до 70%. Ми наче зомбі почали скуповувати шмотки!!! Ліміти на кредитках почали різко зменшуватися, а кожен з нас ставав щасливим володарем різного роду вбрання та аксесуарів. Шопінг тривав більше трьох годин і можливо затягнувся б і на довше, але все таки прийшли до тями і вирішили забиратися звідти.

Ще в тому таки «Ашані» “плотно” пообідавши (я вклав у себе більше половини кілограма різних страв, які там пропонувалися) і вирішили поїхати в музей народної архітектури «Шевченківський гай». Зауважу, що поки ми «тарилися» погода кардинально змінилася – хмари зникли і замість дощу нам у «фейси» світило приємне сонечко. Міським автобусом доїхали спочатку до центру, а далі вже пішки за допомогою карти на смартфоні та місцевих жителів, які вказували нам шлях, добралися до музею. В ньому вдалося побачити давню архітектуру притаманну західним регіонам України – церкви, хати та інші споруди, які використовували в побуті наші предки. Погулявши музеєм та наробивши купу фото на згадку вирушили в бік стадіону. Благо, він був звідти не далеко, бо до матчу було менше години часу.

Хоча вхід на стадіон був безкоштовним – «шмон» на вході був дуже серйозний. Два рази нам довелося демонструвати речі, які ми мали при собі та відчувати руки стюардів на інтимних місцях наших тіл. Пояснивши їм, що ми не є прихильниками інтимного масажу, в супроводі охорони, рушили на сектор. Там вже були присутні декілька людей, які приїхали на автомобілях, а через п’ять хвилин підтягнулися Brave Lads в компанії друзів із Pride. Як тільки зайняли місця прозвучав гімн, суддя дунув у свисток і наші, приблизно, 30 горлянок почали на повну заряджати. Зауважу, що «шавки» на матчі так і не з’явилися, та й як стало відомо від стюардів – вхід на матчі ФК «Львів» їм заборонено. Футбол був дуже цікавий, але на ньому зупинятися не буду – хто хотів, той бачив. Додам тільки, що після гри на серйозних тонах поспілкувалися з командою і пояснили, що потрібно грати всі 90 хв.

По завершенню матчу 20-кою рушили в бік центру в надії зустріти когось із афашників, але в цей день нам фортуна двічі поверталася до нас спиною. В центрі ми попрощалися з BL та рушили в бік вокзалу, де нас мала чекати попередньо заброньована машина на Франківськ. Але тут починається найцікавіше… Сидячи, пардон, на унітазі в кафешці де ми вечеряли, я прочитав повідомлення від «Бла-бла-кар», що ТП, яка мала нас везти скасувала дану поїздку. Відійшовши від легкого шоку, мною було запропоновано маршрут через Стрий, на що мої колеги дали згоду. Єдиний мінус полягав у тому, що «собака» туди відправлялася через пів години, а ми ще були в центрі. Але швидким ходом, який місцями плавно переходив у біг ми все таки встигли залізти в дизель і через дві години були у Стрию. Досить неприємним був той факт, що «собака» до Франика їхала аж о третій ночі і нам треба було чекати ще чотири години. Та діватися було нікуди, тому ми рушили в бік центру Стрия вбивати час. Там зайшли в досить затишну піцерію, яка працювала до 00:00. Замовивши піцу та каву встигли побачити останні хвилини матчу за суперкубок Шахтар – Динамо та підзарядити телефони. Як тільки заклад закрився повільно рушили на вокзал, де й просиділи більшість часу до відправлення «собаки», роблячи час-від-часу вилазки на вулицю за чайком, сємками та хот-догами.

Все таки час пролетів і о третій ночі ми залізли в дизель, який, на наше щастя, складався з двох старих плацкартних вагонів. Швиденько залізши на верхню полицю я, закутавшись у банер «Чорний град» (у тязі було холодно ппц) я нарешті роззувся і відправився у царство Морфея. Мої колеги зробили приблизно так само, бо їхній ніжний храп було чути не тільки в вагоні, а й по селах через які ми проїжджали. Через чотири години, о сьомій ранку неділі ми нарешті опинилися у Івано-Франківську. Через двадцять хвилин мої друзі сіли в потяг Одеса-Чернівці, а я поїхав додому додивлятися кольорові сни.

Як висновок, виїзд вдався на славу. Іноді не все йде по плану, але саме це додає цікавості і романтики тій діяльності, якою ми займаємося.

П.С. Не сидіть дома, катайте виїзди і будете мати, що розказати колись внукам…

(С) Ігор Бойчук

ФОТО: