Історія Буковинського футболу – “Спартак” іде в атаку!

Червень 1929 року. Давно не бачив такого натовпу чернівецький стадіон «Драгош Вода». На трибуну поліцаї пропускають «вибрану публіку». Виблискують на сонці зачищені ґудзики офіцерських мундирів. Молоді локотененти, одягнені у тісні корсети, нагадують героїв віденських оперет. Гаряче дебатуються шанси футбольного матчу. Усі ставлять на «Драгош Воду» – улюбленця і гордість окупантів, сперечаються, з яким рахунком виграють господарі поля.

Стікається до стадіону і робочий люд. Багато хто прямує сюди просто після зміни. Обговорюють поєдинок, що має відбутися, висловлюють надію на перемогу своєї робітничої команди «Спартак».

Перший свисток судді пролунав у момент, коли префект Чернівців зі своїм почтом зайняв місця на трибуні. Матч розпочався…

*****************************************

На початку 1928 року в Чернівцях було кілька буржуазно-націоналістичних спортивних клубів: польський «Зв’язда», український «Довбуш», єврейські «Макабі», «Гакоах», німецький «Ян», товариство окупантів «Драгош Вода». Їх керівники усіма засобами прагнули тримати молодь подалі від революційної боротьби робітничого класу, висували і поширювали теорію про надкласове значення спорту, розпалювали національну ворожнечу, вели шовіністичну агітацію.

Одночасно зі створенням національно-революційної легально-масової партії «Визволення», керованої комуністами, підпільний обком КПР прийняв також рішення про організацію власного робітничого спортивного товариства. З пропозиціями в цьому питанні на засіданні обкому виступив Іван Дмитрович Стасюк. Він говорив про велике значення спорту як одного з видів виховання робітничої молоді в дусі комуністичних іде. Відносно назви нового клубу Стасюк сказав: «Найкращим поєднанням великої фізичної сили і краси, прагнення до свободи і справедливості є образ безсмертного Спартака, який 2 тисячі років тому підняв рабів на боротьбу за свободу. Коли К.Лібкнехт і Р. Люксембург порвали з соціал-зрадниками Німеччини, свій Союз вони назвали ім’ям цього героя. Вже одне ім’я Спартака несе в собі ідеї свободи і правди».

Обком вирішив домогтися реєстрації в румунській федерації спорту свого робітничого клубу. До Бухареста поїхав Антон Георгійович Ощепко. У нього були гроші, зірані робітниками, і рекомендації. Восени 1928 року у списках румунської національної федерації спорту з’явилася назва «Спартак».

Буржуазна історіографія обходила мовчанкою повстання рабів під керівництвом Спартака. У шкільних підручниках історії марно було шукати більш-менш зрозумілої розповіді про цю подію. Ось чому окупанти довго не здогадувалися, звідки ця назва. Примар Чернівців Киндя навіть обвинувачував у неграмотності керівників клубу: вони, мовляв, не знають, що відома область древньої Греції, ім’я якої носить товариство, називається не Спартак, а Спарта.

… Але ж як організувати і готувати до виступів футбольну команду? Не було ні стадіону, ні спортивної форми, ні тренера. Уповноважений обкому К.І. Терлецький зайнявся підготовкою одягу, взуття виготовляли Антон Ощепко, Юрій Мандрик, Іван Гудима, Юзеф Возняк та інші. Білі труси з червоною стрічною і чорні майки пошили для команди швачки-комуністки.

Тренером став Ю.Возняк – один з найпопулярніших і найрезультативніших гравців Буковини 20-х і 30-х років. Його швидкий і стрімкий біг закріпив за ним прізвисько «Машинка».

Стадіон Доводилось наймати. Грали і просто на вигоні за містом. Тренувались вечорами, після важкого трудового дня. Працювали багато і наполегливо. Знали, що їх виступу чекають тисячі трудящих. Скоро спортивний клуб міг вже виставити технічно підготовлену, згуртовану команду.

У весняних іграх 1929 року футболісти «Спартака» були серед кращих у місті. Лідери соціал-демократичної партії з неприкрито люттю слідкували за їх успіхами. Г.Григорович називав команду «набродом», а Я. Пістінер спочатку намагався обійти мовчанкою її зростаючу популярність, а коли це стало неможливо, застосував свій улюблений метод інсинуацій, киваючи на Москву, звідки йдуть ніби-то, кошти на утримання «Спартака». Префект міста націонал-цараніст В. Нямцу і націонал-ліберал адвокат Г.Винту (один з керівників спортивного товариства «Драгош Вода»), називали гравців «Спартака» більшовиками, а їх клуб – більшовицьким.

Цькування, що почалося, ще більше зміцнило переконання спартаківців у класовому характері спорту в буржуазній Румунії і посилило їх волю до боротьби. Коли єдиного серед футболістів гімназиста, центра нападу Штефана Гренюка (Доні) виключили з учбового закладу, спартаківці дали клятву будь-що перемогти команду «Драгош Вода», членом правління якої був директор гімназії Єзебій Тудан.

Пригадуючи ті часи, Штефан Федорович розповідає: «Я був переповнений гордістю вважав себе героєм. Здавалося, що всі дивляться на мене, знають про виключення і співчувають. Я чув, як сусід-адвокат радив матері примусити мене кинути «Спартак» і перейти у «Драгош Вода».

Івана Бернаденюка, правого нападаючого, власники фабрики вигнали. Комуністи організували летючий мітинг біля воріт підприємства, і наступного дня робітники почали страйк, вимагаючи відновлення Бернаденюка на роботі. Адміністрації довелося задовольнити цю вимогу.

Готуючись до майбутнього матчу, спартаківці тренувались наполегливо, напружено. В організації і створенні умов для цього велику допомогу подавали П.Г. Кіцул і П.А. Фалік.

За короткий час «Спартак» розвинувся у масовий, авторитетний спортивний клуб. У його приміщенні по вул. Й. Крянге (нині Волгоградська) завжди було людно. Крім футбольної секції, що налічувала понад 50 чоловік, активно працювали секції туризму (150 чоловік) і легкої атлетики, в якій брало участь понад 120 спортсменів.

І.Д. Стасюк дістав один екземпляр твору Р. Джованьолі «Спартак» німецькою мовою. Книга передавалась із рук в руки. К.І. Терлецький згадує, як молоді робітники з великою охотою приходили на читання. Розповіді про героїчні подвиги Спартака поширювалися серед трудящих, ім’я його стало символом боротьби проти буржуазно-націоналістичних організацій.

****************************

Футболістам «Спартака» не дозволили користуватися кабінами. Вони переодягались на відкритому місці, загороджені товаришами. Появу команди зустріли з трибун свистом, але робітники аплодували, вигукували імена гравців, підбадьорювали.

«Спартак» вийшов у такому складі: воротар – І.Понич, захисники – І.Бергман, В.Рибак, півзахисники – Д,Оленюк, В.Османович, І.Плекан, нападаючі – І. Бернаденюк, Б.Екснер, Ш.Гренюк, В.Волинський і Ю. Возняк.

На початку матчу «Драгош вода» зумів створити реальну загрозу біля воріт «Спартака». Лівий крайній Опреску, одержавши пас від центрального нападаючого Шинделару, провів сильний удар у верхній правий кут воріт. Але Понич вчасно перехопив м’яч і спокійно викинув його прямо до ніг Плекана. Через багато років коли в румунській армії, в чині унтер-офіцера, Опреску зустрів рядового Понича, він нагадав йому цей випадок і жорстоко розправився з ним.

Поступово гра перемістилась до воріт господарів поля. На 20-й хвилині, прорвавшись через лінію захисту, Возняк влучним ударом забив гол. Браво «Машинці!» – лунало над стадіоном. Кілька офіцерів зійшли з трибуни і з люттю кинулись на спартаківців. Один полковник підбіг до Возняка і щосили вдарив його в обличчя. Потекла кров. Поліцаї загородили офіцера від гніву товаришів потерпілого. Гра продовжувалась. Арбітр Радулеску підсуджував «Драгошу». Двічі протягом першого тайму призначався штрафний у ворота «Спартака». Але обидва рази Понич був на місці. Йому погрожували, лаяли і навіть ударили з м’ячем. Всього цього суддя не хотів помічати. В кінці тайму на 43-й хвилині, спартаківці знову прорвались, і Гренюк точною передачею дав можливість «Машинці» забити другий гол у сітку противника.

З результатом 2:0 на користь спартаківців закінчився перший тайм. Префект Нямцу залишив трибуну. Головний комісар обласного інспектору поліції Панаїтеску направив до спартаківців свого агента з завданням вплинути на них, а сам пішов до футболістів «Драгоша» і провів з ними бесіду про їх обов’язки перед великою Румунією.

Вже в перші хвилини другого тайму стало ясно, що справжньої спортивної боротьби більше не буде. Футболісти «Драгоша» били по ногах, ставили підніжки, пускали в хід руки. Радулеску, як і раніше, не звертав уваги на ці порушення спортивної етики. Коли Возняк одержав м’яч і кинувся до воріт «Драгоша», воротар вискочив до нього і вдарив у живіт ногою. Возняк упав. Товариші винесли його з поля. Суддя не дозволив ввести в гру запасного.

Іван Бернаденюк вигукнув: «Помстимося за Юзю» і кинувся в атаку. М’яч від Волинського потрапив до Гренюка, від Гренюка – до Бернаденюка, який влучним ударом забив третій гол у сітку противника.

Дорого коштував Бернаденюку цей гол. Його також невдовзі винесли з поля. 9 спартаківців виступали про 11 гравців «Драгоша». Аж в кінці другого тайму рахунок став 3:1.

Таким був кінцевий результат цього незвичайного класово-спортивного поєдинку. Біля виходу робітники чекали переможців і рушили разом з ними до міста. Хтось завів популярну пісню передових студентів і робітників Буковини:

Якщо спитають вас,

Чи живе Спартак,

Відповідайте їм:

– Живе і буде жити…

*************************

Ще й зараз, зустрічаючись разом, ветерани революційної боротьби на Буковині К.Терлецький, А.Ощепко, пенсіонер П.Кіцул, заступник директора філармонії П.Фалік, робітники трикотажної фабрики №1 Щ. Гренюк, гумовзутєвого об’єднання «Буковина» Ю. Возняк та інші пригадують ті далекі часи – часи народження робітничого спортивного клубу «Спартак»…

М.Брофман, науковий працівник краєзнавчого музею.

На фото: футбольна команда «Спартак» 1929рік.

Матеріал надав: Alex Goosak.