Березень 27th, 2017
Олександр
Почну з того, що матч Десна – Буковина відбувався не в Чернігові, а в Києві на стадіоні “Оболонь-Арена”. А все через те, що на чернігівському стадіоні досі проводять реконструкцію.
Особисто у мене було більше бажання відвідати Чернігів, бо давно не бував у цьому місті, але так, як матч проходив у столиці довелося їхати у Київ. Бажаючих скласти мені компанію серед 266 тисяч жителів м. Чернівці з різних причин не виявилося, тому втретє в цьому сезоні я поїхав один.
Як і раніше все почалося на Івано-Франківському вокзалі, де в п’ятницю ввечері я успішно вписався в потяг. За ніч не відбулося нічого цікавого – я її проспав, бо був трохи змучений нелегким робочим днем.
О дев’ятій ранку суботи, тяга успішно привезла мене до столиці. Одразу рушив снідати у привокзальну забігайлівку “Дрова”. Там мені вдалося підкріпитися, зарядити телефон та переглянути огляд матчу Хорватія – Україна, який у потязі, на жаль, не транслювали.
Після сніданку спустився в метро і поїхав у центр. Добравшись до Майдану Незалежності пішов гуляти центральною частиною міста. Пройшовся Хрещатиком, до Арки “дружби” народів, далі через Маріїнський парк завітав до Верховної Ради і звідти Інститутською, згадуючи події 2012-2013 років повернувся на Майдан. Тут на мене вже чекав друг із Криму, який останні роки мешкає в столиці.
Вже вдвох ми пішли в “Пузату хату” обідати. Плотно підкріпившись рушили на Андріївський узвіз. Там мені, нарешті, вдалося побачити відреставрований театр, через який було так багато срачів у мережі. На мою думку, дана споруда більше схожа на гараж, якогось олігарха і ніяк не вписується в архітектурний ансамбль Андріївського. Далі вулицею Сагайдачного ми попрямували до річкового вокзалу і прогулялись набережною Дніпра. Звідти покрокували до Майдану, де випивши кави, розпрощались. Я поїхав на матч, а мій друг залишився вирішувати свої справи.
За допомогою метро я досить легко добрався до стадіону, трохи прогулявшись між будинками я був на місці. При вході на стад. мене детально обмацали та обшукали і порадили залишити все заборонене в камері схову. Потрапивши на сектор, я зачепив банер “Чорний Град” і почав дивитися м‘ячик.
Футбол відверто був класично-першоліговий. Гострих моментів було мало, перевага періодично переходила від одної команди до іншої і завершилося все логічними 0-0.
У перерві до мене підійшли хлопці з Чернігова, десяток яких приїхало підтримати “Десну”. Поспілкувавшись та обмінявшись стікерами ми побажали одне-одному удачі та успіхів у нелегкому фанатському житті.
Варто зазначити, що кінця матчу я не дочекався, а злиняв на 10-хв швидше, бо міг не встигнути на свій потяг. По дорозі до метро мене наздогнали троє фанів “Десни”, які поспішали на “собаку”. Спілкуючись ми пройшли разом кілька кварталів і хлопці побігли, бо їх тяга відправлялася на 20-хв швидше від моєї. Я ж не сильно поспішав і йдучи дивився онлайн-трансляцію матчу на своєму смартфоні. Далі спустившись в підземку та зайнявши вільне місце в вагоні, навпроти себе я побачив тих самих, чернігівських хлопців, які не виграли ні секунди часу. Доїхавши разом до станції “МН”, нам потрібно було перейти на “Хрещатик” але мої нові друзі побігли не в той бік, а я не встиг їм про це сказати. Думав, що все, пацани не встигнуть, але як виявилося – все таки вони якось вмудрилися втрапити на свою електричку.
Щодо мене, то я успішно доїхав до вокзалу, затарився провіантом в дорогу у найближчому “АТБ”, вписався в потяг і поїхав назад до Франківська. Час у потязі я спрямував на прочитання літератури і прослуховування музики, бо цікавих сусідів по вагону знайти не вдалося. Далі був досить міцний сон і холодного, недільного ранку я вернувся у Івано-Франківськ. Фініш.
П.С. Любіть матерів ваших і катайте виїзди (особливо це стосується чернівчан), бо мені одному іноді буває сумно…)))
©Ігор Бойчук
ФОТО:
Опубліковано в рубриці
Метки:
